Творчість Андрія Блудова - помітна сторінка в книзі "київського еститизму", куди вписали свої рядки і інші талановиті сучасники.
З ними він доклав руку до креації зразків графіки, відео, режисування перформансів та художніх свят на мальовничих схилах міста, таких придатних і до вправ з ленд-арту чи "мистецтва життя". Але, звичайно, головним для нього лишається живопис, вишукане шлюбування фарб і полотна, злету фантазії та лабіринтів рефлексії. Він, по суті з'єднав максимально-кордонні можливості супутніх мистецтв і напрямків останнього, згасаючого віку - крім відверто руйнівних, цинічних. Картини Блудова виказують прикметну еволюцію від аналізу до синтезу, від ритуалу до спонтанності. І - від декларативно-театралізованних полотен-ребусів до творів по-справжньому магічних, мовчазно пульсуючих та непідробно загадкових, величних своєюкінцевою енігматичністю. Автор не зраджує собі навіть епізодичною відмовою від фігурвтивних принципів та використанням екзотичної фактури "реді-мейну".

Рідкісна природність, цілістність авторського почерку, помножені на тонку вигадливість і досконалий артистизм, притамані малярству Анрія Блудова. Його мету стисло можна визначити як пошук гармонії в наш метушливий вік, для неї, гармонії, мало паридатний. Пошук пристрастний, та не безнадійний. Визначальну роль для нього відіграють містичні вчення сивої давнини, блискітки архаїчної мудрості та екзотичне сяйво, пропущене через призму особистого відчуття. Та не забуває і про безпосередню реальність, в якій око художника розрізняє кола руїн, розчакловуючи і вишиковуючи їх у примхливі візерунки. Сам сюжет вряди годи інспіровано суто авторською міфологією (для якої традиційні архитипи - лише точка відштовхувування), здатністю ширяти з однієї епохи в іншу - за "своїм", за "непозичиним".

У формальному плані перевага надається кольорофактурі перед малютком, попри умовнісь, виразним і гротесковим. Так, гармонійність цих творів незаперечна - як і те, з яким тактом і гумором вона втілюється на полотні. Переконуєне так рівень креативності, як її безпосередність. Прагнучи звільнитися від ефемерності враження, віднайти знаково-символічну формулу, що висловлювала б сенс художнього образу, Блудов продовжує одну з найцікавіших тенденцій мистецва XX століття, яка ще зовсім недавно вважалася маргінальною. А на разі гідно претендує на представництво третьго шляху в малярстві. На відміну від політики, справжнє мистецтво приречене на гуманізм.